«Неправосудність рішення має бути доведено»
— Деякі правники припускають, що підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за новим законом про судоустрій можна витлумачити таким чином, що законників слід карати, якщо Європейський суд констатує порушення в їхніх рішеннях. Водночас на своїй сторінці у Фейсбуку ви звертали увагу на висновок Венеціанської комісії, наданий Конституційному суду Молдови, із цього питання. То чи повинні судді відповідати за свої рішення, якщо ЄСПЛ знайде в них порушення прав людини чи основоположних свобод?
— На мою думку, Венеціанська комісія дала досить вичерпну відповідь на це питання. Є підстава притягнення судді до відповідальності — завідомо неправосудне рішення, що має бути доведено у встановленому законом порядку. Крім того, таке рішення не може бути залишене в силі судами вищих інстанцій. Як зазначила ВК, якщо Суд визнає порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, із цього факту необов’язково випливає, що судді на національному рівні відповідають за це і повинні бути піддані критиці виключно через їх тлумачення і застосування закону.
Наприклад, справа «Мала проти України». Жінка брала участь у судових процесах щодо визначення розміру аліментів. Оскільки її ключовий аргумент (один з експертних висновків) проігнорувала апеляційна інстанція, ЄСПЛ указав, що процес у цілому був несправедливим. Але це рішення прийняте 4-ма голосами проти 3-х. І троє суддів ЄСПЛ (уключаючи мене) обгрунтували, чому, на їхній погляд, порушення в цій справі не було. То чи варто за таких обставин притягати суддів до відповідальності?
Чи недавнє рішення «Інститут економічних реформ проти України» (прийняте 2 червня 2016 року. — Прим. ред.). Місцевий суд задовольнив позов Ганни Герман про захист честі та гідності, поданий до журналіста за сатиричний текст. ЄСПЛ констатував порушення ст.10 конвенції, але підкреслив: він задоволений тим, що українські суди взяли до уваги важливі елементи з його практики щодо згаданої статті та зосередилися виключно на найбільш спірних частинах публікації.
Проте після ретельного аналізу Суд залишився «непереконаним», що остаточний баланс конфліктних інтересів був дотриманий з урахуванням усіх критеріїв, визначених у його відповідних прецедентах. Чи достатньо цього, щоб притягнути до відповідальності суддю? Я так не думаю. Там, де не йдеться про свідомий злочин проти правосуддя, свобода суддівського розсуду має бути захищена.
«Безперспективні заяви забирають час»
— Україна останнім часом є лідером за кількістю звернень громадян до Страсбурга. Водночас чимало з них визнаються неприйнятними. Яка нині офіційна статистика?
— Торік було подано 7625 заяв, з яких 5784 визнані неприйнятними. В 2014-му з 15463 заяв неприйнятними визнано 13816. За I півріччя 2016-го ми отримали 6763 заяви. Загалом зараз на розгляді Суду перебувають 17350 заяв проти України, і за цим показником ми випередили держави із значно більшим населенням — Росію та Туреччину.
— В чому полягають основні причини такої кількості звернень? Деякі експерти пов’язують цю ситуацію з відсутністю належного правового захисту в Україні?
— Сама по собі кількість звернень не є показником. Навпаки, вона може свідчити про бажання захищати свої права, включаючи залучення міжнародних інституцій, а отже, — про певний рівень правової грамотності. З другого боку, кількість звернень у процентному відношенні, що визнаються очевидно неприйнятними суддею ЄСПЛ одноособово, показує, що це напівграмотність.
Прикро, що безперспективні заяви займають левову частку часу секретаріату, яка мала б бути спрямована на роботу з обгрунтованими зверненнями. Причини значної кількості звернень до Суду незмінні: системні проблеми вітчизняного правосуддя, незадоволеність якістю судової системи, підігріта огульними критичними висловлюваннями та нападами на адресу українських судів з боку інших гілок влади та ЗМІ. Крім того, причиною можна вважати уявну «доступність» Євросуду, звернення до якого, на думку переважної більшості заявників, не потребує спеціальних глибоких знань.
«На проблеми вказали ще понад 10 років тому»
— Чимала кількість справ стосуються невиконання рішень національного суду, наприклад, через те, що в держави немає грошей. Яким чином можна було б розв’язати цю проблему, можливо, навіть на законодавчому рівні?
— Це болюче питання. Нині кілька справ, що стосуються невиконання судового рішення за позовом проти державного органу або підприємства чи установи, передано на розгляд Великої палати. Ще, за рішенням «Войтенко проти України», ухваленим у 2004 році за наслідками встановлення порушення ст.13 конвенції (відсутність ефективних засобів захисту), Україна мала запровадити механізм розв’язання цієї проблеми на національному рівні. Це було б суттєвим зняттям тягаря з ЄСПЛ. Але цього не було зроблено, і в 2010 році було винесене вже пілотне рішення «Іванов проти України», яке теж, на жаль, залишилося невиконаним.
Хочеться сподіватися, що ефективний механізм буде введено, але джерело проблеми залишається: шалений борг держави за наслідками рішень українських судів і обмежені державні кошти.
— Що це мають бути за механізми? Чи можна було б запровадити певні інститути, які дозволили б зменшити кількість звернень до Європейського суду?
— Те, які саме механізми, вирішує держава під наглядом Комітету міністрів Ради Європи. Що стосується проблеми невиконання судових рішень (пілотна «справа Іванова»), то остання резолюція КМ РЄ, прийнята кілька тижнів тому, досить критична: як зазначив комітет, Україна не може вирішити це питання вже понад 10 років, незважаючи на вказівки, які комітет дав у своїх п’ятьох проміжних резолюціях. Кілька спроб, зроблених державою, зокрема введення в 2013 році в дію закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не увінчалися успіхом. Отже, визначення, розроблення та введення в дію ефективних засобів захисту може бути досить складним процесом, що відбувається в діалозі між Києвом і Страсбургом. Але головна ідея полягає в тому, що конвенція — це субсидіарний механізм, який має бути залучений виключно в тому разі, якщо на національному рівні людина не може захистити свої права. Якщо в Україні людині є куди звернутися, щоб ефективно відновити порушені права, то немає потреби залучати міжнародну судову інстанцію.
— Як часто звертаються українці до ЄСПЛ через порушення розумного строку розгляду справи?
— Тут ситуація набагато краща, таких скарг небагато, і їх стає дедалі менше.
«Україна виконує переважну більшість рішень Суду»
— В Україні недавно прийняті законодавчі зміни щодо виконавчого провадження. Зокрема, вводиться інститут приватних виконавців. Чи вплине це якось на виконання рішень суду? З другого боку, деякі експерти вважають, що контроль за виконанням судових рішень треба передати законникам?
— Інститут приватних виконавців — це нормальна європейська практика. Звичайно, він не розв’яже проблеми на 100%, але при вдалій організації може бути дуже ефективним. Інша річ, якщо ви питаєте про 10 тис. скарг в ЄСПЛ на невиконання судових рішень. Вони залишаються поза цими нововведеннями: за новим законом, приватні виконавці не можуть здійснювати примусове виконання рішень, за якими боржником є держава, її органи та підприємства, а це і є предметом скарг, що розглядає ЄСПЛ (як відомо, за загальним правилом, держава не несе відповідальності за борги приватних осіб).
— Наскільки серйозною є проблема невиконання Україною рішень ЄСПЛ? У чому полягають причини та які шляхи її подолання?
— Наскільки мені відомо, Україна виконує переважну більшість рішень Суду. Водночас виконання рішень ЄСПЛ є трирівневим: компенсація, індивідуальні заходи (якщо доцільно) та загальні заходи, тобто подолання на законодавчому та адміністративному рівні джерел проблеми. Що стосується виплати компенсацій, то тут проблем немає взагалі, за моєю інформацією. Індивідуальні заходи повільно, але виконуються (можна пригадати суддю Олександра Волкова, якого поновили на посаді через два роки після винесення ЄСПЛ відповідного рішення).
Із загальними заходами ситуація дещо складніша, але це зрозуміло: законодавчий процес вимагає часу та ретельності. Зміни до законодавства вносяться не так швидко, як хотілося б, і, можливо, не так продумано, щоб уникнути наступних порушень. Але діалог між державою та ЄСПЛ відбувається, і наша правова система зазнає позитивного впливу.
«Конституційна скарга зменшить кількість звернень до ЄСПЛ»
— Зміни до Основного Закону передбачають запровадження інституту конституційної скарги. Чи можна очікувати, що, крім іншого, він сприятиме зменшенню кількості звернень до ЄСПЛ?
— Я дуже сподіваюся на введення інституту конституційної скарги. Це, безумовно, потягне за собою суттєве зменшення чисельності звернень проти України до Суду. Але, звичайно, за умови якісної роботи Конституційного Суду. Це і є умовою ефективної діяльності ЄСПЛ: розвиток і вдосконалення національних правових систем.
Введення конституційної скарги дає можливість попереджати та відшкодовувати порушення прав людини без подальшого втручання ЄСПЛ, це реалізація принципу субсидіарності. Досвід Суду такий, що найменше прийнятних скарг маємо з тих держав-членів, в яких існує можливість для індивіда звернутися зі скаргою до Конституційного суду. Крім того, якщо після розгляду справи Конституційним судом вона стала предметом розгляду ЄСПЛ, можемо спостерігати ефективний судовий діалог національної та наднаціональної систем захисту прав людини.
— Відповідно до нового закону «Про судоустрій і статус суддів» незабаром буде проводитись конкурс на зайняття посад у новому Верховному Суді. Чи не плануєте взяти участь у ньому?
— Поки що ні, я буду розглядати таку можливість, коли строк мого мандату в ЄСПЛ буде спливати.
— Насамкінець, на вашу думку, чи змогли б ви пройти кваліфікаційне оцінювання, зокрема частину тестів та запитання членів ВККС стосовно практики ЄСПЛ?
— Вас цікавить, чи знаю я практику ЄСПЛ або чи знають її екзаменатори настільки, щоб оцінити мої знання? В будь-якому разі, думаю, проблем не виникне (усміхається. — Прим. ред.).
— За свідченням деяких членів ВККС, кваліфоцінювання показало, що судді недостатньо добре знають практику ЄСПЛ. Наскільки така ситуація є загрозливою?
— Мені важко це оцінити. Моє спілкування з українськими суддями свідчить про протилежне: цікавляться, знають і намагаються за можливості використовувати принаймні базові принципи.
Зрозуміло, мовний бар’єр і брак часу не дають можливості стежити за оновленнями практики та заглиблюватися в деталі, але вищі суди регулярно надсилають відповідні інформаційні листи. Крім того, Національна школа суддів постійно проводить заходи із залученням спеціалістів у цій тематиці. Верховний Суд також організовує семінари і конференції. Тому я особисто не бачу теперішню ситуацію так драматично, і тенденція до покращення очевидна.
