(Неофіційний стислий виклад)

Стаття 1 забороняє насильницькі зникнення. Жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення.

«Насильницьким зникненням», згідно зі статтею 2 Конвенції, уважається арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь- якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону.

Широко поширена чи систематична практика насильницьких зникнень у подальшому визначається у статті 6 як злочин проти людяності.

Сторони Конвенції також зобов’язуються: 

  • розслідувати випадки насильницьких зникнень і віддавати правосуддю відповідальних за це осіб;
  • вживати заходів для кваліфікації насильницького злочину як правопорушення у своєму кримінальному праві;
  • установлювати юрисдикцію стосовно злочину насильницького зникнення, коли передбачуваний правопорушник знаходиться на її території, навіть якщо він не є громадянином чи резидентом;
  • співпрацювати з іншими державами з метою забезпечення того, щоб правопорушники переслідувалися у судовому порядку чи були видані, а також підтримувати жертв насильницьких зникнень чи встановлювати місцезнаходження і повертати їх останки;
  • дотримуватися мінімальних правових стандартів щодо позбавлення волі, включаючи право на оскарження у суді рішення щодо позбавлення волі;
  • складати реєстр осіб, позбавлених волі, і дозволяти перевіряти його родичам і адвокату;
  • забезпечити для жертв насильницького зникнення чи для тих, кому причинено безпосередню шкоду в результаті насильницького зникнення, право на отримання відшкодування завданої шкоди та компенсації (стаття 24.4);
  • забезпечити право на відшкодування шкоди, що охоплює відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також, у відповідних випадках, такі форми відшкодування, як: a) реституція; b) реабілітація; c) сатисфакція, зокрема відновлення гідності й доброго імені; d) гарантія неповторення (стаття 24.5). 

Виконання положень Конвенції буде регулюватися Комітетом з насильницьких зникнень, обраним її сторонами. Сторони зобов'язані подавати Комітетові упродовж двох років з моменту набрання чинності цією Конвенцією для кожної із сторін доповідь про заходи, ужиті ними на виконання своїх зобов'язань за цією Конвенцією.

Конвенція включає в себе систему додаткових скарг, згідно з якою громадяни сторін можуть звернутися до Комітету за допомогою у розшуку зниклої особи. Сторони можуть приєднатися до цієї системи у будь-який час, і можуть вийти з неї, поставивши лише підпис.

Джерело: Вікіпедія, дата звертання 25 травня 2012 р.