Що таке права людини?

Права людини – це моральні права, які має кожна особа у світі просто лише завдяки тому, що він або вона є людиною. Вимагаючи дотримання наших прав людини, ми мо­рально вимагаємо, зазвичай від уряду нашої країни, не робити чогось, тому що це є втручанням у мою особисту сферу, попранням моєї особистої гідності. Ані інша людина, ані будь-який уряд не можуть позбавити нас наших прав людини.

Звідки вони виникли?

Вони виникають не лише тому, що ми є фізичними істотами, ми – це моральні і духовні людські істоти. Права людини необхідні для захисту і збереження кожного людського роду, для забезпечення того, щоб кожна особа могли вести життя, достойне людини.

Чому кожному/кожній «слід» поважати їх?

Перш за все тому, що кожен/кожна є людиною і, відповідно, моральною істотою. Біль­шість осіб, якщо їм показати, що вони зневажають чиюсь особисту гідність, будуть на­магатися утриматися від цього у майбутньому. Взагалі людям не притаманно обража­ти інших людей. Проте на додачу до морального схвалення від своєї або чужої совісті, у більшості країн світу не існує законів, які б змусили уряди поважати основні права людини як громадянина/громадянки, навіть якщо вони не бажають цього робити.

Хто має права людини?

Абсолютно кожний/кожна. Злочинці/злочинниці, керівники/керівниці держави, діти, чоловіки, жінки, африканці/африканки, американці/американки, європейці/європейки, біженці/біженки, особи без громадянства, безробітні, ті, хто працює, банкіри/банкірки, особи, звинувачені в звершенні терористичного акту, працівники/працівниці благодійних організацій, вчителі/вчительки, танцюристи/танцюристки, астронавти/астронавтки...

Навіть злочинці/злочинниці та керівники/керівниці держави?

Абсолютно кожний/кожна. Злочинці/злочинниці та керівники/керівниці держави та­кож є людьми. Сила прав людини полягає саме в тому, що до кожного/кожної має бути однакове ставлення щодо його людської гідності. Деякі люди можуть порушува­ти права інших або можуть становити загрозу для суспільства, унаслідок чого вони мають якимось чином бути обмежені у своїх правах для того, щоб захистити інших, але це має відбуватися у визначених межах. Ці межі визначають як мінімум, необхід­ний для захисту людської гідності.

Чому деякі групи потребують спеціальних прав людини? Чи не означає це, що вони мають більше прав, ніж інші?

Ні, деякі групи, такі як цигані в Європі або даліти та каста недоторканих в Індії, довгий час страждали від дискримінації в наших суспільствах, що зараз необхід- ні спеціальні заходи аби надати їм можливість доступу до стандартів загальних прав людини, на однаковому з усіма рівні. Після років узаконеної дискримінації та стереотипів, неприкритої ненависті та перешкод просте проголошення застосування загальних прав і до них та очікування, що цього достатньо для встановлення рівності, було б фарсом. 

Чому ми говоримо про права людини, а не обов'язки?

Незважаючи на той факт, що деякі філософи/філософині та НУО висувають вагомі ар­гументи щодо необхідності обов'язків людини і навіть складають про таке кодекси та декларації, спільнота з прав людини в основному відмовчується в цих дебатах. При­чина полягає в тому, що уряди зроблять «надання» прав людини залежним від яки­хось «обов'язків», установлених державою або правителем/правителькою. У такому випадку вся ідея виникнення прав за правом народження втратить своє значення. Проте зрозуміло, що ми маємо діяти відповідально (як окремі особи, так і в групі) сто­совно прав інших осіб, не зневажати права людини та не надавати перевагу своїм або чужим правам. Насправді у статті 29 ЗДПЛ визнано: «1. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний i повний розвиток її особи. 2. При здійсненні своїх прав i свобод кожна людина має зазнавати тільки таких обме­жень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громад­ського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві».

Хто стежить за правами людини?

Ми всі маємо це робити. На національному та міжнародному рівнях існує законодав­ство, що накладає обмеження щодо того, як уряди можуть ставитися до своїх громадян, проте якщо жодна особа не вкаже, що їх дії порушують міжнародні норми, уряди мо­жуть безкарно продовжувати їх порушувати. Як окремі індивідууми ми маємо не лише поважати права інших осіб у повсякденному житті, а й пильно стежити за нашим уря­дом та іншими. Захисні системи існують для всіх нас, лише якщо ми користуємося ними.

Як я можу захистити свої права?

Спробуйте звернути увагу на той факт, що права було порушено; вимагайте визнання ваших прав. Дайте іншій особі зрозуміти, що визнаєте, що він/вона не має права по­водитися з вами таким чином. Вкажіть на відповідні статті в Загальній декларації прав людини, Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод та інших міжнародних документах. Якщо у вашій країні також є відповідне законодавство, на­гадайте й про нього. Розкажіть про це іншим: повідомте пресу, напишіть члену/членкині парламенту або голові держави, проінформуйте будь-які НУО, які займаються правозахисною діяльністю. Попросіть у них допомоги. Якщо маєте змогу, то прокон­сультуйтесь у юриста. Пересвідчіться, що ваш уряд знає про ваші дії. Дайте їм зрозу­міти, що ви не збираєтесь здаватися. Покажіть їм допомогу, яку ви можете отримати. Врешті-решт, якщо нічого не вийде, ви можете звернутися до суду.

Як мені звернутися до Європейського суду з прав людини?

У Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначе­но процедуру подання індивідуальних скарг. Проте існують суворі вимоги щодо до­пустимості справи до розгляду. Наприклад, ви маєте пересвідчитися, що ваша скарга була розглянута в національних судах вашої країни (навіть у Верховному Суді!) перед  тим, як подати її до Європейського суду. Якщо ви бажаєте спробувати і вважаєте, що виконаєте усі допустимі вимоги, тоді ви можете подавати скаргу. Проте щоб бути впевненим, що ваш позов має реальні шанси на успіх, ми наполегливо радимо вам звернутися за допомогою до юриста або НУО, які займаються правозахисною діяль­ністю. Майте на увазі, що це може бути тривалий та складний процес, поки не буде винесено заключної ухвали!

Від кого я можу вимагати моїх прав?

Фактично всі основні права людини, вказані в міжнародних документах – це вимоги до вашого уряду або державних діячів/діячок. Права людини захищають ваші інтере­си від держави, тому й ви маєте захищати їх від уряду та його представників. Якщо ви вважаєте, що ваші права порушуються, наприклад, вашим роботодавцем/вашою роботодавицею або сусідом/сусідкою, ви не можете відразу звернутися до міжна­родного законодавства з прав людини, доки не скористаєтеся усіма можливими ва­ріантами, які ваша держава має виконати, щоб змінити таку поведінку роботодавця/роботодавиці чи сусіда/сусідки.

Чи зобов’язаний хтось захищати мої права?

Так. Само по собі право не має ніякого значення без певної відповідальності чи зо­бов'язань з чиєїсь іншої сторони. Кожен індивідуум має моральне зобов'язання не порушувати вашої особистої гідності, а уряд, який підписав міжнародні угоди, має не лише моральні, а й юридичні зобов'язання.

Проблема дотримання прав людини актуальна лише для недемократичних країн?

Навіть сьогодні у світі не існує жодної країни, яка б мала бездоганну репутацію щодо дотримання прав людини. Випадки порушень можуть відбуватися в одній країні ча­стіше, ніж в іншій, або вони мають негативний вплив на більшу кількість населення, але навіть єдине незначне порушення – це проблема, якої не має бути і яку необхідно вирішити. Індивідуум, чиї права порушуються в одній із встановлених демократій, на­вряд чи почуває себе комфортніше від того, що, взагалі-то, його країна має «кращу» репутацію щодо ситуації з правами людини, ніж інші країни світу!

Чи досягли ми якогось успіху у зменшенні випадків порушення прав людини?

Величезний успіх – навіть якщо інколи він виглядає, як крапля в морі. Згадайте про від­міну рабства, надання виборчого права жінкам, країни, які відмінили смертну кару, звільнення в'язнів совісті у результаті міжнародного тиску, кінець режиму апартеїду в Південній Африці, справи, які після розглядання Європейським судом вплинули на зміни в законодавстві. Згадайте й про те, що поступові зміни в міжнародній культу­рі означають, що навіть найбільш авторитарні режими зараз змушені поважати права людини, щоб їх визнавали на міжнародній арені. Відбулося багато позитивних змін, особливо за останні 50 років, проте багато чого ще потребує виконання.