Що таке Пам’ять?

Пам’ять: іменник

•   Пам’ять або спогад щодо конкретної речі
•   Процес запам’ятовування
•   Пам’ятка або запис про деякий факт, особу тощо.
Оксфордський словник англійської мови

Грубі порушення прав людини, жорстокість, такі як Голокост, работоргівля, геноцид, війни та етнічні чистки, які не так легко забути або пробачити тим, хто це пережив. Проте пам’ять — це більше, ніж просто згадка: спогад стосується того, щоб зберігати пам’ять живою, або, принаймні, не дозволяти собі не помічати жахи, які сталися в минулому.

Коли вшанування пам’яті здійснюється суспільством або на офіційному рівні з боку урядів, це часто означає, що людей просять згадати те, чого вони навіть не зазнавали безпосередньо самі. Жертвам або тим, хто постраждали, не потрібні такі штучні нагадування: вони, як правило, і так не спроможні це забути. Офіційне вшанування пам’яті, як правило, організоване таким чином, щоб інші в суспільстві, ті, хто не постраждали безпосередньо, були проінформовані і публічно усвідомлювали страждання жертв.

Офіційне вшанування пам’яті може допомогти тим, хто постраждав від страшної події в минулому, відчути, що суспільство в цілому визнає їхній біль, засуджує дії, що призвели до цього болю, і забезпечує певні гарантії, що такі дії не повторяться в майбутньому. Вшанування пам’яті може допомогти таким чином, щоб дати відчуття завершеності жертвам, щоб дати їм можливість рухатися далі з минулого.

Проте офіційне визнання таких подій також може бути важливим для суспільства в цілому. Суспільство має «пам’ятати» свою власну історію, в тому числі ті події, які зруйнували життя багатьох, для того, щоб винести уроки з минулого і не повторювати помилок, за які потрібно нести відповідальність. Відтворене належним чином вшанування пам’яті може слугувати як попереджувальний сигнал для суспільства: він може показати нам людську дію або бездіяльність, фанатизм, расизм, нетерпимість і інші відносно загальні позиції, які можуть призвести за певних обставин до подій, які дійсно жахливі.

Інформація в цьому розділі охоплює проблеми, пов’язані з питанням, що мають зробити суспільства разом, щоб пам’ятати про жахливі події, які відбулися через масові порушення прав людини.

Які події офіційно згадуються у вашій країні?

Пам’ять і права людини

Немає прав людини, які прямо пов’язані з актом згадування, але тип подій, які, на переконання суспільства, необхідно пам’ятати, є майже завжди таким, де права людини певних груп осіб всебічно проігноровані. Ми пам’ятаємо фашистський Голокост, тому що євреї, роми, люди з інваліднистю, геї, люди окремих політичних переконань і люди слов’янської національності розглядалися як меншовартісні люди і майже всі вони зазнавали порушень прав людини. Ми пам’ятаємо війни, в першу чергу тому, що це часи, коли смерть спіткала обидві сторони, цивільних осіб і тих, хто брав участь у бойових діях у великому масштабі. Ми пам’ятаємо депортації чи приклади етнічної чистки не тільки тому, що були систематичні порушення прав людини, але також тому, що порушення були спрямовані на ці конкретні групи. Дані групи розглядались як неповноцінні, як люди, недостойні повного спектру прав людини. Ми пам’ятаємо геноцид, тому що все це випадки, коли ліквідація цілого народу здійснювалась навмисно. Ліквідація — страшна, але планування, намір усунути завдає удару по основних принципах прав людини: що всі люди мають розглядатися як рівні у своїй гідності та правах.

Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього 

Стаття I Договірні сторони підтверджують, що геноцид незалежно від того, чи відбувається він у мирний, чи воєнний час, є злочином, що порушує норми міжнародного права і проти якого вони зобов’язуються вживати заходів попередження і карати за його здійснення.
Стаття II У цій Конвенції під геноцидом розуміються такі дії, вчинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:
a)    убивство членів такої групи;
b)    заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
c)    навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її;
d)    заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
e)    насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу 

Які права людини?

Масові порушення прав людини такого роду, які заслуговують, щоб їх пам’ятали майже завжди, пов’язані з дискримінацією, з конфліктами всередині країни, наприклад, масові депортації або етнічні чистки, як правило, легко ідентифікувати. Аспект дискримінації в геноциді також зрозумілий. Однак що стосується війн між країнами, то ми рідко враховуємо те, чи ставимося ми до людей в країні «ворога» як до менш вартісних, ніж ми самі. Якщо б ми це зробили, можливо, було б докладено більших зусиль задля створення миру або проведення переговорів, ніж до застосування війни.
Однією з характеристик такого роду подій, які країни здатні пам’ятати, є те, що вони спричиняють насильство всього спектру прав людини. Жертви, які померли, ті, чиє право на життя було знехтуваним, це, як правило, ті, про яких офіційно пам’ятають, або офіційно підраховані. Проте події, такі як війни або геноцид, також впливають на величезну кількість інших осіб, які могли б «вижити», але які стали жертвами повільніше — що ще довго страждають після первісної події.

Коли інфраструктура країни зруйнована, або коли кількість біженців/біженок від етнічної чистки переважає можливості їхнього забезпечення новою країною, кількість «жертв» збільшується. Нові методи війни залишають боєприпаси, які не детонували, які потім вбивають або калічать, залишають хімічні руїни, які є причиною хвороб, і залишають зламаною інфраструктуру, яка не може задовольнити основні потреби тих, хто, можливо, вижив. 

Якщо ми не визнаємо так званих жертв страшних подій і не можемо отримати точну картину загальної кількості, які могли постраждати, як тоді ми можемо оцінити наслідки таких дій? Як ми можемо точно їх «пам’ятати», і як ми можемо дізнаватися і навчатися у них задля майбутнього?

Агент Оранж

Агент Оранж широко використовувався у війні у В’єтнамі. Його вплив на навколишнє середовище і на людей відбувається і сьогодні. За оцінками, 4,8 млн в’єтнамців зазнали впливу агента газу Оранж, в результаті чого 400 тисяч людей були вбиті або покалічені, а 500 000 дітей народилися з вродженими порушеннями. У 2010 році жертви все ще шукали справедливості і компенсації від судів в Сполучених Штатах Америки.

Які «підраховані» жертви Другої світової війни у вашій країні? Чи можете ви назвати когось, хто втратив життя, але не є включеним до офіційного підрахунку?

Забуваючи права людини

Коли страшні події отримують «офіційний» статус того, що суспільство ніколи не повинне забувати, люди, які вижили, або люди, які постраждали внаслідок подій, можуть мати певне відчуття втіхи, що суспільство усвідомило, що такі дії були неправильними. Вони також можуть мати деяку надію, що їх більше не розглядають як групу людей, чиї права можна проігнорувати. На жаль, багато народів в усьому світі не отримують навіть цієї невеликої втіхи: кількість страшних подій, які суспільства не пам’ятають, набагато більша, ніж тих, які ми визнаємо і вшановуємо.

Є деякі події, які запам’ятовуються, але які ми не обов’язково згадуємо або знаємо про них достеменно:

•    Скільки ми дійсно знаємо про жахливі подробиці работоргівлі, кількість вбитих і жахливі умови, в яких рабів перевозили і змушували працювати?
•    У всій Європі пам’ятають Другу світову війну і масове знищення євреїв, але скільки людей пам’ятають інші групи, які були мішенню нацистів? Невже ми усвідомлюємо, що відсоток населення, який втратили роми, є не меншим, якщо не більшим, ніж євреї?
•    Наскільки ми визнаємо роль, яку відіграла наша власна країна у Другій світовій війні, незалежно від того, на якій стороні вона воювала? Війни — це страшні часи і іноді здається, що виправдані будь-які засоби, які покладуть край війні, і перемоги над ворогом. Все ж таки є стандарти навіть під час війни, і масові бомбардування німецьких міст, де сотні тисяч мирних жителів були вбиті, безумовно, порушили ці стандарти.
•    Як ми сприймаємо злочини сталінізму, в тому числі масові депортації і голод?
•    Хто має пам’ятати про них сьогодні?
•    Що ми робимо задля того, щоб пам’ятати геноцид вірмен та інших християн в останні роки Османської імперії?
•    Наскільки ми дійсно переймаємося тим, щоб дізнатися про наслідки колоніалізму в африканських країнах, наприклад, в Конго або в Алжирі? Наскільки ми вважаємо за краще ліпше не знати усього?

Про які події, перераховані нижче, ви чули? Чи можете ви назвати інші аналогічні види злочинів, до яких була причетна ваша власна країна?

Є й інші події, про які ледве пам’ятають взагалі, навіть у країнах, які спричиняли їх, і навіть коли страждання минулого продовжували відігравати певну роль у порушеннях прав людини і до сьогодні:

•    У 1966 році Нігерія постраждала через громадянську війну і були зроблені спроби повністю звільнити Нігерію від прибічників держави Біафра. Були використані всі засоби для знищення і очищення країни від всіх слідів ігбо і східняків. Великобританія, росіяни, німці зі сходу і єгиптяни також брали участь в тому, що призвело до вбивства і катувань мільйонів представників народу Біафри.²
•    Населення Північної Америки до прибуття Колумба в 1492 році складало приблизно від 1 800 000 до 12 000 000. Протягом наступних чотирьох століть його кількість скоротилася приблизно до 237 000. Багато корінних американців/американок були вбиті безпосередньо європейськими колонізаторами, інші померли від хвороб, які були принесені колонізаторами.

«...Європейські християнські завойовники систематично знищували аборигенів, від канадської Арктики до Південної Америки. Вони використовували війни, марші смерті, насильницькі переселення на неродючі землі, знищення основного джерела їжі — бізонів — і отруєння. Деякі європейці насправді стріляли в індіанців, використовуючи їх як мішень».³

•    У 1885 році Конго стала частиною Бельгії згідно з указом принца Леопольда. Великі запаси каучуку допомогли зробити короля одним із найбагатших людей у світі. Але в деяких районах до 90% населення були знищені, тому що вони перешкоджали намаганню задовольнити зростаючий попит на каучук.

«Сільських жителів били публічно, спалювали, їм відрізали руки, якщо вони не виробляти достатньо гуми. Солдатам було наказано відрубувати руки всім тим, кого вони вбили, як доказ того, що вони не витрачали даремно боєприпаси, які їм дали. Фактично кожен солдат повинен був представити праву руку за кожен здійснений постріл»⁴

•    1944 році майже все населення Чечні було депортовано протягом декількох днів посеред зими. Дорога тривала 2 або 3 тижні. Їх завантажили у вагони для перевезення худоби та дозволили взяти пайок тільки на 3 дні. Від третини до половини всієї нації, як вважають, померли або по дорозі або згодом у вигнанні. Інші етнічні групи з Кавказу також постраждали через депортацію в масовому масштабі, як наприклад, поляки, волзькі німці, балтійські народи і кримські татари.

Депортація чеченського народу

Рекомендація Європейського парламенту на розгляд Ради щодо відносин ЄС з Росією
[Європарламент] вважає, що депортація всього чеченського народу в Середню Азію 23 лютого 1944 року за наказом Сталіна являє собою акт геноциду за змістом четвертої Гаазької конвенції 1907 року та Конвенції щодо попередження та репресій злочину геноциду, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 року⁵

Захист прав людини через пам’ять

Зв’язок між пам’яттю і правами людини має поширюватись як назад, так і вперед в часі. Жахливі події, які виникли через людську діяльність або бездіяльність, заслуговують того, щоб їх пам’ятали, частково як на знак поваги до загиблих жертв чи осіб, які іншим чином постраждали в минулому. Проте прогнозований аспект спогаду так само важливий, але часто ним нехтують, особливо коли мова йде про необхідність визнання нашої власної ролі у спричиненні страшних подій.
Офіційна пам’ять, як правило, організовується урядами, і уряди не завжди готові визнати помилки минулого чи дії, які мали важкі наслідки з точки зору прав людини. Країни схильні пам’ятати власні перемоги і свої власні жертви, але вони дуже рідко визнають жертв інших країн. Американський генерал зробив знамениту заяву на початку конфлікту в Афганістані, що «ми не рахуємо тіла». Він мав на увазі, що ми не рахуємо афганських жертв війни, але, звичайно, кожна країна «рахує» свої жертви, військові або цивільні. Скільки країн, які брали участь в конфлікті в Афганістані, намагалися вести облік цивільних жертв у цій країні, не кажучи вже про облік всіх жертв?

Якщо вшанування пам’яті має допомогти нам запобігти майбутнім масовим порушенням прав людини, ми маємо бути чесними по відношенню до себе! Ми маємо знати про офіційну політику в нашій країні, яка може призвести до порушень прав людини в інших країнах. Ми маємо визнати помилки, які ми, можливо, зробили у минулому, і звернути увагу на ті, які ми вчиняємо зараз. Тільки тоді ми винесемо урок із них.

Чи будь-які офіційні події чи меморіальні дні в вашій країні згадують про помилки або злочини, які були вчинені вашим власним урядом?

Відновлення  справедливості

Неможливо забути

Фашисти зруйнували наше життя, так що навіть сьогодні ми не можемо про це забути. Сьогодні ми блукаємо всією Європою, шукаючи те, що фашисти забрали в нас. Серед нас є діти, які мають ромських матерів і німецьких батьків, діти, чиї матері були зґвалтовані і вони потрапили  у цей світ саме так, діти, такі як J.S і А., які блукають з нами як роми, а не як німці. Вони також шукають місце, де вони можуть залишитися і прожити свідоме і гідне життя.
Зефердін Йонуз

Нацистський Голокост разом з Другою світовою війною є, ймовірно, найбільш «пам’ятною» подією у всій Європі. Проте роми як одна з груп, які найбільш постраждали, — це люди, які потерпають від страшної дискримінації по всій Європі і зараз. За останні кілька років у багатьох державах Ради Європи ми бачили порушення прав ромів, які були засуджені міжнародними органами з прав людини. Очевидно, що наші методи стосовно вшанування пам’яті Голокосту і урок із цього були недостатніми.

Вважається, що є чотири основні елементи відновлення справедливості для жертв жахливих злочинів:
1.    Визнати злочин.
2.    Засудити дії, що призвели до його виникнення.
3.    Надати компенсацію тим, хто вижив.
4.    Пам’ятати, що трапилося, так щоб подібні дії не повторювалися.

Визнавати

Визнання того, що сталося, допомагає людям — особам та країнам — змиритися з минулим і допомагає їм рухатися далі в соціальному, політичному і економічному плані. Спогад може бути офіційним вибаченням з боку держави. У Південній Африці після епохи апартеїду, в Марокко, Чилі і Аргентині і в колишній Югославії процес усвідомлення своєї відповідальності за жорстокість дуже допоміг встановити істину і примирення.
Несправедливість не може бути усунена, якщо вона не визнана. Страждання ромів не отримали достатнього визнання. Якби їх визнали, можливо, уряди усіх країн Європи могли б прийняти більш жорстокі заходи для надання допомоги людям, чиї спогади все ще є свіжими; можливо, вони будуть робити більше, щоб ліквідувати існуючу дискримінацію проти ромів.

Засуджувати

Коли вчиняються злочини, існує необхідність провести повне розслідування і ті, хто несе відповідальність за його скоєння, мають бути засуджені і притягнуті до суду. Після створення Міжнародного кримінального суду і можливості того, що про злочини геноциду зараз можна дізнатись, є шанс на те, що масові порушення прав людини можуть бути розглянуті належним чином і закінчитися засудженням. Тим не менш, важливо, щоб Суд був об’єктивним і щоб він не робив помилок, на кшталт Нюрнберзького суду, який багато людей вважає судом «справедливості переможця». Належний осуд має враховувати роль всіх сторін будь-якого конфлікту або будь-якого акту геноциду, незалежно від того, чи є зрозумілим для сторонніх, що одна із сторін в першу чергу була винною.

Багато хто критикував Міжнародний кримінальний трибунал, який не визнав компанію бомбардувань НАТО колишньої Югославії (МТКЮ), незважаючи на свідчення Amnesty International та інших правозахисних організацій про те, що воєнні злочини скоювали обидві сторони.

Чи мають ті, хто стверджує, що діє для захисту прав людини, бути засудженими, якщо вони також порушують права людини?

Компенсувати

З часів Другої світової війни Німеччина прийняла низку законів, які передбачають компенсацію для людей, які постраждали через переслідування з боку нацистів. У 1951 році Конрад Аденауер, перший канцлер Федеративної Республіки Німеччина, заявив: «Від нашого імені були скоєні жахливі злочини, що потребують відшкодування та реституції, як моральної, так і матеріальної, для людей і власності, що належить євреям, які досить серйозно постраждали...». Тим не менше, тільки в 1979 році переслідування ромів нацистами було визнане як таке, що відбувалося на расовому ґрунті. Хоча вони потім і отримали право подати заявку на компенсацію за свої страждання, багато з них уже на той час померли.
Існує більш ніж достатньо інших прикладів, наприклад, жінки, які були зґвалтовані під час воєн у колишній Югославії, і які не отримали жодної компенсації за це.

Пам’ятати

Навіть коли подія стала більш ціннісною, щоб її офіційно вшановували, і жертви були визнані як справжні жертви, то спосіб, в який організоване вшанування, та послання, адресоване суспільству, можуть втратити визначення як «правильні» уроки для вивчення. Якби ми дійсно належним чином вшанували рабство та інші злочини колоніальної епохи, країни, які вчинили ці злочини, не були б упевненими, що їх народ повністю обізнаний про те, в якій мірі були заподіяні страждання? Якби офіційні спогади про Другу світову війну були чесними, ми б не визнавали також військових злочинів, скоєних силами союзників? І якщо б ми пам’ятали сам Голокост, хіба б ми не визнали страждання людей з інвалідністю, геїв і ромів? Тим не менше, ці три групи продовжують залишатися одними з найбільш дискримінованих по всій Європі.

Які, на вашу думку, були «реальні» уроки нацистського Голокосту?

Страждання євреїв добре відомі всім і визнані. Однак, крім визнання жахливих і кримінальних справ, що призвели до моральних страждань, які пережила ця група, справжні уроки про Голокост, безсумнівно, мають стосуватися дискримінації будь-якої групи. Дуже важливо, щоб, визнаючи минулі злочини щодо порушення прав людини колишніх жертв їх не виправдовували, так як це відбувається сьогодні. В іншому випадку уроки Голокосту означатимуть просто, що єврейський народ не має ніколи більше страждати так, як він страждав, і ніхто не має так страждати.

Без підтвердження, засудження, компенсації і вшанування пам’яті, цілком імовірно, що пам’ять про несправедливість і масові порушення прав людини буде використовуватися задля виправдання дій. Маніпуляція колективним вшануванням з метою виконання національних політичних планів залишається серйозною загрозою по Європі. Полеміка, що виникла в Іспанії стосовно відновлення гідності жертв громадянської війни в Іспанії, і напруженість у відносинах між країнами та всередині таких країн, як Вірменія та Туреччина, щодо насильницького масового переселення та смерті внаслідок цього, а також цілеспрямовані вбивства етнічних вірмен в 1915 році під час існування Османської імперії — це тільки два приклади ризикованості використання пам’яті для створення подальшої ворожнечі і конфлікту.

Усна історія

Усна методологія історії концентрується навколо людей як рушійної сили історії і використовує пам’ять як засіб осмислення минулого сьогодні. Шляхом співставлення особистих спогадів і розповідей різних сторін конфлікту усна історія фокусується здебільшого на людях з одночасним урахуванням різних поглядів на історію та підтримки примирення. Спогад для майбутнього є проєктом DVV International (Німецька асоціація освіти дорослого населення), який використовує усну історію на підтримку примирення і діалогу; проєкт спрямований на Південно-Східну Європу, але охопив й інші регіони і партнерів, зокрема, Вірменію і Туреччину та Російську Федерацію.⁶

Діяльність Ради Європи

Освіта

Рада Європи, яка виникла з руїн Другої світової війни, визначила свої основні цілі з огляду на те, щоб протидіями тоталітарним ідеологіям, які домінували в першій половині ХХ століття, та їх наслідкам: нетерпимості, поділу, відчуженню, ненависті і дискримінації. Цінності, за які виступає Рада Європи, демократія, права людини і верховенство права, є частиною превентивної післявоєнної політики, яка гарантує побудову європейського суспільства, що прагне навчитися поважати рівно гідність усіх без винятку.
З 1954 року Європейська культурна конвенція підкреслила важливість викладання історії всіх держав-членів в її європейському вимірі з метою сприяння взаєморозумінню і для запобігання подібним злочинам проти людства в майбутньому. Тема Голокосту знайшла відображення саме в рамках проєкту «Вивчення та викладання історії Європи у ХХ століття в школах».
У 2001 році Рада Європи ввела День пам’яті жертв Голокосту і запобігання злочинам проти людяності, з метою розвитку і постійного викладання цього предмета по всій Європі. Не існує якоїсь однієї конкретної дати для Європейського дня вшанування пам’яті. Кожна держава має вибрати дату, яка відповідає її народній історії, і таким чином гарантувати, що учні/учениці знатимуть, що це стосується їх власної культурної спадщини, про яку йде мова.

Парламентська Асамблея регулярно закликала застосовувати різні погляди у викладанні історії. У своїй рекомендації 1880 (2009 рік) Асамблея знову підтвердила, що «історія також відіграє ключову політичну роль у сьогоднішній Європі. Вона може сприяти підвищенню взаєморозуміння, толерантності і довіри між людьми і між народами Європи або вона може стати силою, що сприятиме розділенню, насильству і нетерпимості». Викладання історії може стати інструментом для підтримки миру і примирення в конфліктних і постконфліктних зонах. Рекомендація наголошує, що може бути багато точок зору та інтерпретацій одних і тих самих історичних подій і що діє підхід з використанням декількох поглядів, який допомагає і заохочує студентство поважати різноманітність і культурні відмінності, замість звичайного викладання історії, яке «може посилити більш негативні аспекти націоналізму».
Спільна історія для Європи без ліній поділу — це історичний проєкт, який в даний час реалізовується істориками, розробниками навчальних програм, авторами підручників та інших педагогічних матеріалів стажерами-вчителями/стажерками-вчительками з історії. Цей проєкт прагне підкреслити спільну історичну спадщину народів у Європи за рахунок кращого знання історичних взаємодій і співробітництва з метою запобігання конфліктам та підтримки процесів примирення.

Рада Європи вважає, що передача пам’яті про Голокост та запобігання злочинам проти людяності крокують нога в ногу з розвитком її фундаментальних цінностей та міжкультурного діалогу. Пропозиції щодо дій включають спеціальні заходи, навчання керівництва молодіжних рухів, молодіжних об’єднань і спеціалізованих неурядових організацій стосовно концентрації уваги на боротьбі з запереченням Голокосту і ревізіонізмом. Це буде відбуватися через спеціальну підготовку для викладачів, які займаються вразливими підлітками, які перебувають у пошуках своєї ідентичності і, ймовірно, будуть впливати на виняткову демагогію або враженість жахами Голокосту. У той же час слід розглянути думку щодо використання нових засобів спілкування, які використовуються, особливо молоддю, для роботи в мережі і для передачі повідомлення через мультиплікаторів.

Молодь

Пам’ять має відношення й до молоді. Крім участі у збройних конфліктах як злочинця або жертви порушень прав людини, меморіальні заходи і проєкти мають в першу чергу спрямовуватись на молодих людей, тому що саме через них мають здійснюватись заходи примирення і діалог. Тому було створено багато міжнародних молодіжних організацій для подолання ненависті і упереджень; таким чином, міжнародна солідарність покликана замінити націоналістичні та ксенофобські погляди на світ. Створення Молодіжного франко-німецького бюро в 1963 році є прикладом примирення і ролі, яку у ньому відіграє молодь. Бюро було створене Францією та Німеччиною, щоб сприяти діалогу та обміну між французькою і німецькою молоддю, але в даний час до нього входять й інші країни.

Як ви вважаєте, за що в історії вашої країні ви несете відповідальність?

Молодіжні організації є традиційно активними, прямо або опосередковано, стосовно діяльності заходів вшанування із залученням молодих людей. Організації, що представляють молодих людей, які належать до меншин в Європі, є носіями пам’яті та ідентичності цих громад. Отже, вони мають як пряму освітню функцію для своїх членів, так і відіграють роль представника меншин у ширшому суспільстві. Інші молодіжні організації беруть активну участь в інформуванні щодо підвищення обізнаності щодо порушення основних прав людини та заходів, спрямованих на примирення і діалог. Як Європейський молодіжний центр, так і Європейський молодіжний фонд активно підтримують таку діяльність, до якої належить обізнаність та навчання про Голокост, геноцид вірменів і в Руанді, співробітництво та зміцнення миру між різними громадами і участь у діалозі з «іншими сторонами» конфлікту, наприклад, в Молодіжному мирному таборі. Європейський союз єврейських студентів у співпраці з іншими організаціями ініціював серію освітніх заходів щодо геноциду, об’єднавши навчання про Голокост з іншими геноцидами, в тому числі в Руанді і в Дарфурі.

План дій ромської молоді передбачає важливий аспект зміцнення ідентичності ромської молоді; він включає знання про ромську історію та мову як всередині, так і за межами ромських громад, такі заходи, як Міжнародний день ромів та День пам’яті геноциду сінті.

Посилання

1 www.coe.int/t/dg4/education/remembrance/archives/dayRemem_en.asp
2 http://ositaebiem.hubpages.com/hub/BIAFRA-THE-FORGOTTEN-GENOCIDE
3 www.religioustolerance.org/genocide5.htm
4 http://globalblackhistory.blogspot.co.uk/2012/02/forgotten-history-king-leopold-and.html
5 Європейський парламент, (2003/2230(INI))
6 www.historyproject.dvv-international.org 
7 Рекомендація Rec (2001) 15 Комітету міністрів державам про викладання історії в двадцять першому столітті в Європі