Насильство щодо жінок і домашнє насильство становлять серйозне порушення прав людини, вкорінене в нерівності між чоловіками та жінками й гендерній дискримінації. Проблема насильства щодо жінок актуальна для всіх країн і суспільств без винятку. Домашнє насильство позначається на жінках і чоловіках, хлопцях і дівчатах. Однак світова статистика, а також статистичні дані з різних країн, включно з Україною, свідчать про те, що домашнє насильство нерозмірно зачіпає жінок. Проведене 2019 року опитування під егідою ОБСЄ з питань насильства щодо жінок підтвердило масштаби, яких проблема насильства щодо жінок набула в Україні. Згідно з даними дослідження:
- 67% жінок стверджують, що з 15 років зазнавали психологічного, фізичного чи сексуального насильства з боку свого партнера чи іншої особи. Найчастіше кривдниками є колишні партнери.
- Більшість жінок, що зазнавали насильства з боку свого нинішнього чи колишнього партнера або іншої особи, не зверталися до поліції з повідомленнями про найбільш серйозні випадки фізичного та/або сексуального насильства.
- 64% вважають насильство щодо жінок поширеним явищем, але 41% опитаних жінок вважає, що якщо чоловік проявляє насильство щодо дружини, то ця ситуація має вирішуватися всередині сім’ї. Крім того, майже кожна п’ята жінка вважає допустимим статевий акт без згоди між подружжям або партнерами, що проживають спільно.
І без того масштабна проблема домашнього насильства загострюється у зв’язку з поточною пандемією COVID-19. З огляду на те, що в деяких країнах знову вводиться жорсткий карантин, а в інших і далі застосовуються спеціальні заходи, такі як віддалена робота вдома, важливо пам’ятати, що для багатьох жінок дім може виявитися найнебезпечнішим місцем з-поміж усіх інших. Цього року люди значну кількість часу перебували вдома, а це також означає, що багатьом жінкам довелося провести багато часу зі своїми кривдниками.
Як показують попередні дані, у численних країнах повідомляється про значне зростання домашнього насильства під час пандемії COVID-19. Наприклад, у Франції протягом жорсткого карантину кількість повідомлень про домашнє насильство зросла на 32% лише за тиждень. Таку ж тенденцію можна спостерігати в Україні. За статистикою Національної гарячої лінії ГО «Ла Страда-Україна» із запобігання домашньому насильству, лише за перший місяць карантину кількість дзвінків з усієї України подвоїлась*.
Очевидно, що за минулий рік важливість інструментів боротьби з насильством щодо жінок дедалі зросла. Одним з ефективних інструментів запобігання домашньому насильству є Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, яку часто називають Стамбульською конвенцією. Боротьба з домашнім насильством потребує комплексного підходу, і Стамбульська конвенція становить новаторську міжнародну угоду, покликану скоординовано розв’язати проблему домашнього насильства. Конвенція спирається на чотири підвалини:
- Запобігання
- Захист
- Кримінальне переслідування
- Скоординована політика
Перший принцип ставить на меті запобігання насильству. Це включає зобов’язання сприяти змінам у ставленні та поведінці, які виправдовують насильство щодо жінок, навчати фахівців, які працюють з постраждалими, задля запобігання насильству та його виявленню, а також розробки корекційних програми для кривдників.
Другий принцип ставить на меті захист постраждалих від насильства. Конвенція вимагає, щоби потреби та безпека постраждалих осіб були в центрі уваги держав. Це, серед іншого, означає забезпечення того, аби постраждалі знали, де і як можна отримати допомогу, створення спеціалізованих служб підтримки, що надають медичну допомогу, психологічні та правові консультації, надання притулків і наявність цілодобових телефонних ліній довіри, видання термінових заборонних приписів з вимогою до кривдників залишити місце проживання сім’ї, а також обмежувальних і захисних приписів.
Третій принцип пов’язаний з притягненням кривдників до відповідальності, забезпечення правосуддя для постраждалих і припинення безкарності. Це означає, що держави зобов’язані забезпечувати належне покарання кривдників, не допускати того, аби культура, релігія, традиції чи інші особисті причини використовувалися задля виправдання злочинної поведінки, а також забезпечувати негайне реагування з боку правоохоронних органів на звернення по допомогу, належне врегулювання ними небезпечних ситуацій і швидке розслідування всіх заяв про насильство щодо жінок.
По-четверте, насильство щодо жінок і домашнє насильство неможливо ефективно подолати, якщо заходи будуть неузгоджені та неорганізовані. Ліквідація домашнього насильства потребує узгоджених зусиль з боку різних суб’єктів, зокрема поліції, судових органів, соціальних служб, служб захисту дітей, медичних працівників, жіночих організацій та інших відповідних партнерів.
Стамбульська конвенція також передбачає моніторинговий механізм, який підтримує дотримання стандартів конвенції. Моніторинговий механізм оцінює, наскільки добре ці стандарти реалізовані на практиці. Висновки та рекомендації моніторингових звітів допомагають забезпечувати дотримання державами Конвенції та гарантувати її довгострокову ефективність.
Як Україна долає домашнє насильство?
2017 року в Україні був ухвалений закон, який встановлює кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Цей закон вніс низку поліпшень до заходів із протидії домашньому насильству. Окрім встановлення кримінальної відповідальності, законом вдосконалено порядок надання послуг постраждалим особам, створено спеціальні підрозділи поліції для розгляду випадків домашнього насильства, причому поліція також може видавати заборонні приписи та негайно забороняти кривднику наближатися до постраждалої особи. Крім того, створено спеціальний реєстр випадків домашнього насильства, призначений для використання виключно уповноваженими правоохоронними органами та соціальними службами, аби підвищити їхню загальну поінформованість під час розроблення відповідних заходів.
Значний внесок до зміцнення зусиль української влади із запобігання насильству щодо жінок та боротьби з ним, а також до підтримки процесу ратифікації Стамбульської конвенції здійснюється Радою Європи. 2016 року Україна вперше наблизилася до її ратифікації, але її було відхилено більшістю голосів депутатів українського парламенту. Причиною цього, як стверджувалося, був текст Конвенції з посиланнями в ній на сексуальну орієнтацію і гендер, що сприймалося як таке, що суперечить українським традиціям і християнським цінностям. Це явне і серйозне нерозуміння Конвенції, метою якої є запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьба з цими явищами. Аналіз процесу ратифікації свідчить про те, що, попри чітко сформульовані цілі Конвенції, а також серйозність цього явища і його вплив на постраждалих і суспільство, попри значний внесок Ради Європи до підтримки процесу ратифікації Конвенції, останніми роками низка груп поширює неправдиві відомості про Конвенцію. Необхідно чітко зазначити, що мету Стамбульської конвенції визначено в її офіційній назві: запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьба з цими явищами. Це єдина мета Конвенції.
Пандемія COVID-19 висвітлила, що й в Україні потрібно багато ще чого зробити. Дослідження організації «ООН Жінки» з питань COVID-19 і служб протидії домашньому насильству свідчить, що жінки та дівчата можуть частіше натрапляти на труднощі зі своєчасним сповіщенням про насильство та отриманням необхідних поліцейських і судових послуг як особисто, так і телефонами довіри, оскільки цілодобово живуть зі своїми кривдниками й не мають можливості зателефонувати непомітно. Протягом цього часу заборонні приписи можуть не виконуватися, тим самим сприяючи безкарності, тоді як насильство щодо жінок — посилюватися. Як витікає з нового дослідження Ради Європи щодо видання заборонних та обмежувальних приписів у випадках домашнього насильства в Україні, жінки становлять 88% заявників на видання заборонних приписів.
Є ознаки того, що поліцейська статистика в Україні стосовно побутового насильства протягом пандемії COVID-19 не віддзеркалює масштабів цієї проблеми. НУО спостерігали зростання числа звернень на гарячі лінії у зв’язку з домашнім насильством, але поліція про це не повідомляє. Отримання термінових заборонних приписів є складною справою, і, як видається, в питанні домашнього насильства існує брак довіри до поліції. Згідно з недавнім дослідженням «Вплив COVID-19 на права жінок в Україні», проведеним Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем», у період суворих карантинних обмежень поліція скоротила видання термінових заборонних приписів на 5% відносно кількості звернень. Кількість виданих судами обмежувальних приписів скоротилася на цілих 38%, якщо порівняти з початком року. Вимушене перебування в замкненому приміщенні із кривдниками, відсутність достатньої кількості спеціалізованих притулків, ускладнений доступ до правової допомоги та соціальних послуг – це ті виклики, з якими зіткнулись постраждалі, серед яких у 85% випадків жінки та 1,2% випадків – діти. Як показують ці дослідження, багато ще чого належить зробити.
І в цьому головним інструментом є Стамбульська конвенція. У надзвичайних ситуаціях, таких як пандемія COVID-19, особливо важливими є друга та четверта підвалини. Забезпечення належних заходів захисту жінок і дітей – це ключовий елемент у ситуаціях, коли люди замкнені в своїх будинках і коли їх хвилюють економічні турботи, здоров’я та безпека. Щоби заходи захисту були ефективні, вони мають бути скоординовані та всеохоплювальні. Ратифікація Стамбульської конвенції дає Україні й інші переваги. Систематичний підхід до запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, підсилений моніторинговою системою, забезпечить також і те, що Україна робитиме все від неї залежне в нашій спільній боротьбі з насильством щодо жінок і домашнім насильством. Таким чином, украй важливо, аби Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами.
*Статистичні дані про дзвінки з повідомленнями про домашнє насильство, ГО «Ла Страда-Україна» (січень–червень 2020 р.).
Додаткова інформація
Рада Європи:
https://www.coe.int/en/web/genderequality/violence-against-women
Посилання
ЄІГР: COVID-19 і гендерна рівність — насильство за ознакою статі, https://eige.europa.eu/covid-19-and-gender-equality/gender-based-violence
«ЮрФем». Вплив COVID-19 на права жінок в Україні, http://jurfem.com.ua/wp-content/uploads/2020/11/%D0%92%D0%9F%D0%9B%D0%98%D0%92-%D0%9A%D0%9E%D0%92%D0%86%D0%94-19-%D0%9D%D0%90-%D0%9F%D0%A0%D0%90%D0%92%D0%90-%D0%96%D0%86%D0%9D%D0%9E%D0%9A-%D0%92-%D0%A3%D0%9A%D0%A0%D0%90%D0%87%D0%9D%D0%86.pdf
Катерина Бусол. Домашнє насильство в Україні: уроки COVID-19, https://www.chathamhouse.org/2020/07/domestic-violence-ukraine-lessons-covid-19?CMP=share_btn_em
ОБСЄ. Проведене під егідою ОБСЄ опитування про добробут і безпеку жінок, https://www.osce.org/projects/survey-on-the-well-being-and-safety-of-women
«Жінки ООН». COVID-19 і надання основних послуг постраждалим від насильства щодо жінок і дівчат, https://www.un-ilibrary.org/public-health/covid-19-and-essential-services-provision-for-survivors-of-violence-against-women-and-girls_e8db3f66-en
