Насильство: визначення поняття та приклади

Що таке насильство?

Насильство — це комплексне поняття. Часто під насильством розуміють використання сили або погрозу, результатом якої може стати тілесне пошкодження, матеріальний та моральний збиток, позбавлення можливостей або навіть смерть. Воно може бути фізичне, вербальне або психологічне. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ/WHO) визначає насильство як «навмисне застосування фізичної сили або влади, здійснене або у вигляді загрози, направлене проти себе, проти іншої особи, групи осіб або спільноти, результатом якого є (або є висока вірогідність цього) тілесні ушкодження, смерть, психологічна травма, відхилення в розвитку або різного роду збиток».¹ Це визначення підкреслює навмисність та розширює поняття, додаючи до нього дії, що виникли внаслідок відношень з владою.

Широке розуміння насильства включає не лише пряме «поведінкове» насильство, а й структурне насильство, яке частіше відбувається несвідомо. Структурне насильство виникає внаслідок несправедливих та нерівноправних соціальних та економічних структур та проявляє себе, наприклад, в бідності та позбавленні можливостей будь-якого типу.

Існують різні характеристики форм насильства. Одна з таких класифікацій включає:

• пряме насильство, наприклад, фізичне або поведінкове насильство, таке як війна, залякування, домашнє насильство, ізоляція або катування, структурне насильство, наприклад, бідність та позбавлення можливостей користування основними ресурсами та правами; деспотичні системи, що поневолюють, залякують і ображають дисидентство, а також усіх бідних, слабких та знедолених;
• культурне насильство, наприклад, знецінення та знищення окремої людської ідентифікації та способу життя, такі прояви насильства, як сексизм, етноцентризм, расизм та колоніальна ідеологія, інші форми моральної ізоляції, що виправдовують агресію, домінування, нерівність і пригноблення.

Чи існують випадки прямого, структурного та/або культурного  насильства у вашому суспільстві? В чому вони проявляються?

Насильство у світі

Кожного року більш ніж 1,6 мільйона людей у всьому світі втрачають життя у зв’язку з насильством. На кожну особу, яка вмирає в результаті насильства, припадає багато інших людей, які отримали ушкодження та страждають через велику кількість різних фізичних, сексуальних, репродуктивних та розумових проблем зі здоров’ям. Насильство кладе тяжку ношу на національну економіку в секторах охорони здоров’я, правопорядку та зниження продуктивності праці.
Всесвітня організація охорони здоров’я ²

Структурна та культурна форми насильства зазвичай глибше проникають у суспільства, коли їх вже сприймають успадковано і невід’ємно. Такий тип насильства триває довше, і тому поступово має такі ж наслідки, як і пряме насильство або, у деяких випадках, навіть призводить до протилежного, коли пригноблені використовують пряме насильство у відповідь. Недостатні можливості для навчання в неблагополучних районах, обмежений вільний час для іноземців/іноземок, шкідливі умови праці у деяких галузях промисловості і т. п. є проявами структурного та культурного насильства, яке має безпосередній вплив на можливість людей користуватися своїми правами. При цьому такі форми насильства рідко визнаються як порушення прав людини. Нижче представлені деякі приклади різних форм насильства, які існують по всьому світові. І такі випадки не поодинокі. Більше інформації про наслідки озброєних конфліктів ви можете знайти у розділі «Війна і Тероризм» та інших розділах цього посібника..

Витрати на озброєння, торгівля зброєю і насильство

Безперечно, виробництво і торгівля зброєю — це одна з найбільших загроз миру і не в останню чергу завдяки економічним, фінансовим та соціальним розмірам виробництва зброї. Виробництву та експорту зброї часто сприяють економічні причини, і мало хто звертає увагу, який вплив це має на питання миру та безпеки. Світові витрати на озброєння постійно зростають; у 2010 році світ витратив на зброю приблизно 1230 млрд євро. База даних Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру (СІПРІ)³ вказує, що США (530 млрд євро) є найбільшим воєнним розтратником, далі йде Китай (90 млрд євро) і три європейські країни: Великобританія і Франція (44,7 млрд євро) та Росія (44 млрд євро).

Міжнародне бюро миру оцінює, що річна вартість досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття (ЦРТ) складає 248 млрд євро, що приблизно становить 20% від всесвітніх витрат на озброєння.

Всесвітні військові витрати у 2010 році

Скільки коштів країна вашого проживання щорічно витрачає на виробництво та закупівлю зброї?

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)/Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) підрахувала, що кожного року під час озброєного насильства вбивають щонайменш 740 000 жінок, чоловіків, молоді та дітей; більшість з постраждалих живуть у бідності. Переважна більшість озброєних вбивств відбуваються не на війні, проте від озброєних конфліктів продовжує збільшуватися кількість смертей. На додаток, велика кількість людей отримує травми під час озброєного насильства і тривалий час страждають від них. Згідно з даними Amnesty International, приблизно 60% випадків порушень прав людини, зафіксованих організацією, були з використанням малокаліберної або легкої зброї.⁴

Контроль торгівлі зброєю

Світове громадянське товариство «Контроль Зброї» — це організація, що виступає за укладання міжнародної угоди з обов’язковою юридичною силою, яка зупинить передачу зброї та бойових запасів. Кампанія підкреслює, що внутрішні закони країн не змогли адаптуватися до зростаючої глобалізації торгівлі зброєю, тому що різні частини зброї виробляються в різних місцях і передаються до інших країн для подальшої зборки.
«Контроль Зброї» закликає укласти «куленепробивну» Угоду про Торгівлю Зброєю, яка змусила б уряди країн відповідати за незаконний обіг зброї. www.controlarms.org

Залякування

Однією з форм міжособового насильства є залякування. Залякування — це форма насильства, що травмує молодь, але дуже часто вона навіть не вважається проявом насильства. Залякування проявляється в агресивній поведінці, що повторюється, з наміром скривдити іншу особу. Воно може бути фізичним, психологічним або у вигляді вербальної агресії. Залякування може відбуватися будь-де під час людської взаємодії: у школі, на роботі або в іншому громадському місці. Залякування може бути прямим, при зіткненні обличчям до обличчя, або непрямим, наприклад, розповсюдження через Інтернет пліток та образ. Хоча й важко отримати чітку статистику, дослідження показує, що залякування — це наростаюча проблема. Часто жертви не наважуються розповісти про це, і тому надзвичайно важко виявити такі прояви і підтримати жертв залякування.

Чи законні тілесні покарання?

Тілесні покарання — найбільш поширена форма насильства проти дітей, яка є порушенням їх прав людини. У минулому деякі доводили, що ляпанець є нешкідливою формою покарання, батьківським способом виховання, при цьому інші вважали, що це жорстока форма фізичного покарання. Кампанія Ради Європи «Підніміть руку проти ляпанця» спровокувала серйозні дебати у країнах – членах ЄС і змусила дотримуватися прав людини і виступити проти такої практики.

Гендерне насильство

Гендерне насильство — одна з найбільш розповсюджених форм структурного та культурного насильства. Воно присутнє у кожному суспільстві, а його наслідки віртуально впливають на все людство. За ствердженням ЮНФПА/UNFPA, гендерне насильство «не тільки відображує, а й збільшує нерівність між чоловіками і жінками, порушує здоров’я, честь, безпеку і самостійність його жертв. Воно охоплює велику кількість порушень прав людини, в тому числі розпусні дії стосовно дітей, зґвалтування, домашнє насильство, сексуальні образи та переслідування, торгівлю жінками та дівчатками, деякі небезпечні традиції. Будь-яке з цих знущань може залишити глибокі психологічні травми та нашкодити загальному здоров’ю жінки або дівчинки, її репродуктивному та сексуальному здоров’ю, а у деяких випадках навіть призвести до летального кінця».⁵

Гендерне насильство не обов’язково має бути фізичним. Насправді, молодь частіше страждає  від  вербального  насильства,  найчастіше  скерованого на представнків ЛГБТ/LGBT (молодь) та на жінок.

В конфліктних ситуаціях жінки особливо вразливі, тому й виникають нові форми насильства проти жінок. Це може бути групове зґвалтування, примушення до сексуальних дій, вимушена вагітність або сексуальне рабство. Під час озброєних конфліктів поляризація гендерних ролей збільшується, жінки розглядаються як об’єкт війни та завойованих територій.

Насильство проти правозахисників

Дослідження питань прав людини і повідомлення про їх порушення, навчання людей про права людини і проведення кампаній за справедливість може виявитися небезпечною роботою. Правозахисники — це люди, які особисто або разом з іншими, сприяють розвитку та захищають права людини за допомогою мирних та ненасильницьких засобів. Зважаючи на особливості своєї роботи правозахисники можуть зазнавати різних форм насильства, серед яких побиття, незаконний арешт або свавільна смертна кара, тортури, смертельні погрози, переслідування та дискредитація, або обмеження їх свободи висловлювання та права на мирні зібрання.
У 2000 році ООН призначила Спеціального доповідача, основна місія якого полягала у підтримці правозахисників у їх виконанні Декларації про правозахисників 1998 року «Захист» правозахисників включаючи як безпосередній захист самих захисників, так і їх права захищати права людини. Спеціальний доповідач розшукує, отримує, вивчає та реагує на інформацію про ситуації із правозахисниками, сприяє ефективному виконанню Декларації та надає рекомендації щодо стратегій захисту правозахисників.⁷

Наскільки вільно та  безпечно можна повідомити про/або виступати проти порушення та зневажання прав людини у вашій країні?

Боротьба за ресурси

У ході історії питання володіння або контроль природних ресурсів, таких як вода, орна земля, нафтопродукти, метали, природний газ і так далі, дуже часто розпалювали насильницькі конфлікти. Спустошення деяких ресурсів і обмежена кількість інших, таких як вода або орна земля, мають стати найбільш поширеними проблемами у зв’язку із зростанням споживання та кліматичними змінами. Це може створити напруження у регіональних або міжнародних відносинах, які потенційно можуть призвести до насильницьких конфліктів.

Як ваша країна бере участь у змаганні за обмежені ресурси?

Мирне співіснування, безпека та права людини

Війна і насильство неминуче ведуть до невизнання прав людини. Будування культури прав людини — це передумова для досягнення миру. Стабільний, довготривалий мир та безпека можуть бути отримані тільки тоді, коли всі права людини будуть реалізовані. Будування та забезпечення культури миру — це спільний виклик для усього людства.

Що таке мирне співіснування?

Культура миру буде досягнена, коли громадяни світу зрозуміють глобальні проблеми, матимуть навички для вирішення конфліктів та ненасильницької боротьби за справедливість, жити за міжнародними стандартами прав людини та рівності, поважати культурну різноманітність, цінити Землю та один одного. Таке знання може бути отримано лише у результаті систематичної освіти миру.
Світова Кампанія за мирну освіту з Гаазького Заклику до Миру

Заява вищезазначеної кампанії пропонує більш широке тлумачення миру: мирне співіснування означає не лише відсутність насильницьких конфліктів, а й наявність справедливості і рівності, а також поваги до права людини та Землі. Йохан Гальтунг, всесвітньо відомий норвезький вчений і дослідник, визначив два види миру. «Негативний мир» означає відсутність війни, відсутність озброєних конфліктів між державами або усередині держав. «Позитивний мир» означає не лише відсутність війни або озброєних конфліктів, але і створення умов для рівності, справедливості і розвитку. 

Сама по собі відсутність війни не гарантує того, що люди перестануть страждати від психологічного насильства, репресій, несправедливості та відсутності можливості скористатися своїми правами. Саме тому мир — це не тільки негативний мир.

Поняття мирного співіснування включає важливий культурний аспект. Традиційно для багатьох людей «західного світу», мир сприймається як щось зовнішнє, тоді як в інших культурах це поняття радше належить до внутрішнього миру (спокою у нашому розумі та душі). В традиціях Майя, наприклад, мир визначається як ідея благодіння і дуже схожа з ідеєю гармонійного балансу між різними сферами життя. Отже, мир необхідно сприймати як поєднання внутрішнього і зовнішнього процесів, які впливають на нас.

Безпека людини

Поняття, яке тісно пов’язано з мирним співіснуванням і насильством, — це безпека людини, що визнає взаємозв’язок між насильством і позбавленням можливостей будь-якого виду. Це стосується захисту як окремих осіб, так і суспільства в цілому, від прямої загрози фізичного насильства, а також непрямої небезпеки, що виникає в результаті бідності та інших форм соціальної, економічної або політичної нерівності, а також природних катастроф та хвороб. Країні може не загрожувати зовнішня атака або внутрішній конфлікт, проте вона може бути небезпечною, якщо, наприклад, в неї не вистачає можливості встановити верховенство права, якщо значна кількість населення змушена голодувати або знищена хворобою, або якщо у людей немає навіть предметів першої необхідності чи можливості скористатися своїми правами людини.

Безпека людини доповнює права людини, тому що вона бере під контроль ситуації, що серйозно загрожують правам людини, та підтримує розвиток систем, що дають людям структурні елементи, «цеглини» виживання, гідності та фундаментальних свобод: свобода від нужди, свобода від страху та свобода діяти самостійно. Для досягнення цього використовується дві основні стратегії: охорона та розширення прав і можливостей. Охорона не лише захищає людей від прямої небезпеки, а й намагається розвивати норми, процеси і інституції, що забезпечують безпеку. Розширення прав надає людям можливість розвивати свій потенціал та ставати повноправними учасниками процедури прийняття рішень. Охорона і розширення прав та можливостей посилюють один одного і вони обидва потрібні.

Як небезпека впливає на молодь, з якою ви працюєте?

Мирне співіснування як право людини

Мир — це спосіб співіснування, коли всі члени суспільства можуть користуватися своїми правами людини. Це важливий елемент реалізації всіх прав людини. Мир — це продукт прав людини: чим більше суспільство сприяє, захищає і виконує права своїх людей, тим вищі шанси в приборканні насильства та мирного вирішення конфліктів. 
Проте зростає сприйняття миру як права людини самого по собі, як права людини, що з’явилося, або як частини так званого колективного права.

Значною мірою міцний зв’язок між міжнародними правами людини і правом на мирне співіснування пояснюється тим, що відсутність миру веде до великої кількості порушень прав людини.

Загальна декларація прав людини визнає, наприклад, право на безпеку та свободу (стаття 3); забороняє катування, нелюдське або принижуюче людську гiднiсть поводження i покарання (стаття 5) та закликає до міжнародного порядку, при якому права i свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю виконані (стаття 28). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права забороняє пропаганду війни та «виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства» (стаття 20). 

Право на мирне співіснування також визнано законодавчо в деяких регіональних документах, а саме: Африканська Хартія прав людини і народів та Азіатська Хартія прав людини. Створення Ради Європи, само по собі, було засновано на переконаннях, що «зміцнення миру на засадах справедливості та міжнародного співробітництва є життєво важливим для збереження суспільства та цивілізації».

Право на мирне співіснування у Раді ООН з прав людини

«Рада з прав людини
1. Стверджує, що люди нашої планети мають священне право на мир;
2. Також стверджує, що збереження права людини на мир і сприяння його виконанню є основним обов’язком всіх Держав;
3. Підкреслює важливість миру для сприяння і захисту всіх прав людини для всіх;
4. Також підкреслює, що той глибокий розкол, що розділяє суспільство на багатих і бідних, і постійно зростаюча прірва між розвинутим світом і тим, що розвивається, становлять основну загрозу глобальному процвітанню, миру, правам людини, безпеці і стабільності;
5. Далі підкреслює, що мир і безпека, розвиток і права людини є наріжними стовпами системи Об’єднаних Націй і принципів колективної безпеки і благополуччя; ...» ¹¹

Декларація Сантьяго про право людини на мир, прийнята Міжнародним конгресом з прав людини на мир у 2010 році, є одним із найбільш детальних документів про мирне співіснування як право людини. Декларація визнає окремих осіб, групи, народи та усе людство власниками «невід’ємного права» на справедливий, стійкий і тривалий мир» (ст. 1), а «Держави, окремо та разом, або як учасники багатосторонніх організацій», як основні відповідальні особи за право людини на мир». Крім цього, декларація закликає до надання права на освіту «про мир та в ім’я миру і всіх інших прав людини», як складову частину права на мирне співіснування, тому що «освіта та соціалізація для миру є неодмінною умовою для втрати воєнних навиків і побудови ідентичності, позбавленої насильства». Право на безпеку людини і право на життя у безпечному здоровому середовищі, «в тому числі свобода від страху і нужди», також виходять на перший план як складові елементи «позитивного миру». Інші напрямки права на мир — це право на непокору і на відмову від несення військової служби з релігійних міркувань, право на супротив і протидію пригнобленню, право на роззброєння. 

В декларації ціла стаття присвячена правам жертв, до яких входить право домагатися справедливості, і відміні обов’язків, що обмежують право людини на мир.

На практиці, що для вас означає право людини на мирне співіснування?

Легальне (державне) насильство

Не все насильство нелегальне і нелегітимне. Насильницькі дії іноді необхідні для захисту прав людини від інших людей. Мені може знадобитися застосувати фізичну силу для самозахисту; я очікую, що поліцейський в екстремальних умовах може прибігти якоюсь мірою до насильства, аби захистити мене чи мою родину від насильства інших людей. Моє право людини на безпеку передбачає, що держава і її агенти захищають мене від насильства. Структура прав людини передбачає, що насильницькі дії з боку держави або представників влади виправдані (іноді навіть необхідні) за умови, що вони організовані та виконуються в рамках прав людини, в тому числі поважають права жертви.

Це викликає питання про першість деяких прав людини над іншими: право на життя — це чисте право людини, проте у багатьох випадках людей унаслідок їх дій жорстоко наказують або вбивають.
Історичні приклади свідчать, що громадянські рухи привнесли зміну та кращі можливості для людей, аби використовувати свої права. Проте мирний рух дуже часто жорстоко придушується поліцією або армією, подавляючи право людей на свободу волевиявлення та свободу асоціацій. Рух «Арабська весна», ініційований у 2011 році, показав, як молодь Тунісу, Єгипту та інших арабських країн зібралася і мирно вимагала дотримання своїх прав людини, але була жорстоко атакована і арештована державними збройними силами, у результаті чого багато хто з них втратив своє життя.

Коли, на вашу думку, озброєне втручання поліції є виправданим?

З точки зору прав людини, позбавлення людини свободи унаслідок її кримінального злочину не позбавляє властивої їм гуманності. Ось чому заходи, які держава застосовує проти людей, які скоїли насильство проти інших, не мають бути самочинними і необґрунтованими, вони мають поважати гідність, властиву людині, мають захищати таких людей від катувань та нелюдського, принижуючого гiднiсть людини поводження або покарання. Однією з цілей затримання є соціальна реабілітація ув’язнених.

Верховенство права і захист прав і свобод людини — це найважливіші принципові гарантії ефективної і справедливої системи кримінального правосуддя. Однак, захищаючи невинних,¹² слідчий ізолятор і тюрма, на жаль, дуже часто стають місцями, де порушуються права людини: відповідно до стандартів прав людини, зокрема Конвенції про права дитини, для молодих злочинців передбачаються спеціальні механізми реабілітації, такі як «закони, процедури, органи влади і інститути, що спеціально застосовуються до дітей, які підозрюються, звинувачені, визнані як такі, що порушили кримінальне право» (стаття 40). Але так не завжди буває. За ствердженням Міжнародної тюремної реформи, те, як органи влади поводять себе з молодими злочинцями/ злочинницями, може призвести до тривалих фізичних і психологічних захворювань. Наприклад, пагубний вплив агресивної поведінки у місцях позбавлення волі, розлука з родиною та ізоляція від суспільства можуть підірвати ідею реабілітації та підштовхнути їх до подальших кримінальних вчинків. За підрахунками ЮНІСЕФ/UNICEF, сьогодні у всьому світі більше одного мільйона дітей знаходиться під вартою.

Чи може позбавлення волі бути ефективним засобом реабілітації та освіти дітей і молоді, які вчинили кримінальне правопорушення?

Смертна кара

Смертна кара заборонена Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (Протокол 1). Заборона смертної кари не виправдовує порушення прав людини. Вона базується на принципі, що не можна подолати насильство ще більш жорстоким насильством. Заборона смертної кари — це проголошення безгрішної справедливості: історія свідчить, що іноді можливі юридичні помилки і тоді виникає ризик страти невинної особи. Крім цього, заборона смертної кари — це свідчення віри в право на життя і гідність та справедливий суд.

В 2011 році 1 923 людей в 63 країнах було засуджено до смертної кари, із них 676 приговорів було приведено в дію у 20 країнах. Проте ця цифра не враховує можливі тисячі (за оцінками Amnesty International) страчених в Китаї.¹³  

Білорусь — єдина європейська країна, де в 2012 році ще виконуються смертні вироки. За ствердженням Amnesty International, білоруським звинуваченим з камери смертників лише за декілька хвилин до їх страти повідомили про смертний вирок. Його було виконано вистрілом у потилицю. Родину повідомили лише після страти, а місце поховання досі тримається у таємниці.

Молодь і культура мирного співіснування

Трансформація конфлікту, примирення, освіта про мир та пам’ять є лише частиною дій, що несуть надію на життя, вільне від насильства, і культуру миру. Ми маємо навчатися, враховуючи досвід минулого, і намагатися не повторювати жахливі злочини проти людяності, які пережили попередні покоління. У деяких частинах світу ще відбуваються локальні війни і озброєні конфлікти. Приємно усвідомлювати, що ми не беззахисні і маємо інструменти для ліквідації насильства. І саме молодь відіграє важливу роль у цих змінах.

Рада Європи працює над створенням сприятливих умов для соціальної справедливості і запобігання ескалації насильницьких конфліктів, війн і терористичної діяльності. Організація заохочує політичних лідерів і громадянське суспільство будувати та плекати культуру миру замість культури насильства, крім цього, вона проводить роз’яснювальну роботу щодо ціни насильства, перспектив мирного майбутнього, важливості демократії і демократичних навичок, а також сприяє поширенню гуманізму, людської гідності, свободи та солідарності.

Молодіжний сектор Ради Європи має більше 40 років досвіду роботи у сфері міжкультурного навчання, трансформації конфлікту і освіти з прав людини.
Затвердження Комітетом Міністрів Ради Європи Білої книги з Міжкультурного діалогу «Жити разом у рівності й гідності» підтвердило політичну важливість цих підходів та акцентувало увагу на необхідності діалогу між культурами для розвитку і безпеки мирних суспільств.

7-ма Конференція Європейських Міністрів у сфері молоді (Будапешт, 2005 рік) була присвячена молодіжній політиці у питаннях відповіді на насильство. У заключній декларації міністри, серед іншого, погодили, що важливо дати оцінку всім формам насильства та їх впливу на людей, необхідно розвивати стратегії, що запобігають насильству, та визнати молодь як рушійну силу, здатну запобігти насильству, «виховуючи їх почуття відповідальності та активно підтримуючи їх участь та співпрацю» у цій сфері. Декларацією також визнається освіта з прав людини як важливий напрям щодо запобігання насильству.
Конференція Міністрів була кульмінацією проєкту проти насильства у щоденному житті, результатом якої виявилась значна кількість різноманітних освітніх документів та ініціатив щодо запобігання насильству та вирішення конфліктів, серед яких і Посібник для організатора «Жива Бібліотека».

Молодіжний сектор Ради Європи також виступив з ініціативою та підтримав молодіжні проєкти щодо вирішення конфліктів та підтримки освіти миру. Молодіжний Табір Миру, що розпочав свою діяльність з 2004 року, збирає разом молодь з різних конфліктуючих регіонів і запрошує їх до участі у діалозі заради розуміння, що всі вони мають спільні цінності та досвід, часто дуже неприємний. Програма допомагає молодіжним лідерам виявити та здолати забобони, агресивну та виняткову форми націоналізму, та провести міжкультурне навчання і освіту з прав людини. Для деяких з учасників/учасниць це їх перший життєвий досвід, коли вони особисто розмовляють з молоддю з «протилежної сторони». Зараз табір щорічно збирається у Європейському молодіжному центрі та іноді на території країн-учасниць.

Багатоманіття освіти мирного співіснування

Після Молодіжного Табору Миру у 2011 році шість учасників з Ізраїлю та Палестини вирішили продовжувати і надалі зустрічатися на лінії припинення вогню або так званій «зеленій лінії». Щомісяця різна молодь з обох боків збиралася увечері для дискусій, розповідей особистих історій і просто розважитися. Як збірна група, вони брали участь у громадському життя з обох боків лінії, і кожного разу це була інша громада з іншої сторони, проте завжди така, що якимось чином постраждала від існуючого конфлікту.

Проєкт Молодіжні Посли Миру, ініційований у 2011 році, залучає молодіжних лідерів до спеціальних місцевих проєктів молодіжної освіти миру. Мета таких проєктів — трансформування конфліктних ситуацій у їх реальності. Проєкт базується на основній мережі спеціально навченої молоді, яка посилює присутність та підтримує цінності Ради Європи на територіях та у громадах, що зазнали наслідків конфлікту.

Ліквідація ненависті

За останні два роки вулиця Прийепольє багатонаціонального міста в Сербії була розписана «поганими» графіті, наповненими словами ненависті до іноземців та людей іншого віросповідування (мусульман та ортодоксів). Більшість графіті були написані хлопцями з двох різних хуліганських угруповань. Мій проєкт об’єднав 10 хлопчаків, віком 14–18 років, з хуліганів та етнічних/релігійних меншостей, які за допомогою графіті зроблять ненависницькі надписи у місті. Під час виконання цього проєкту буде вестися зйомка документального фільму про побудову миру. Цей проєкт має допомогти створити міцний базис для побудови миру, взаєморозуміння і толерантності.
Ідо Садіковіч, організація JUMP, Сербія (проект Молодіжні Посли Миру)

Інтернет-мережа за мирне співіснування

Пропонуємо ознайомитися з деякими прикладами креативності та серйозності, з якою працюють будівники миру та правозахисники.

Combatants for Peace — Воюючі сторони за мир — рух, що об’єднав палестинців/палестинок та ізраїльтян/ізраїльтянок, які брали активну участь у витку насильства, а зараз борються за мир.

Search for Common Ground — Пошук порозуміння — реалізовує програми з трансформації конфліктів.

Responding to Conflict — Відповідаючи на конфлікт — проводить тренінги з трансформації конфліктів. На їх веб-сторінці можна знайти натхненні приклади та рекомендації для проведення тренінгів.

Global Partnership for the Prevention of Armed Conflict — Глобальне партнерство за недопущення озброєних конфліктів — світова мережа, що домагається нового міжнародного консенсусу переходу від реагування до недопущення насильницьких конфліктів.

United Network of Young Peacebuilders — Об’єднана мережа молодих миротворців — це мережа організацій молодіжних лідерів, що працює у напрямку встановлення мирного суспільства.

Посилання

1 Всесвітній звіт про насильство та здоров’я, ВОЗ 2002, Женева, ст. 5: http://whqlibdoc.who.int/hq/2002/9241545615.pdf
2 www.who.int/violence_injury_prevention/violence/en/
3 Стокгольмський міжнародний інститут дослідження миру (СІПРІ):  www.sipri.se
4 http://controlarms.org/wordpress/wp-content/uploads/2011/03/killer_facts_en.pdf 
5 www.unfpa.org/gender/violence.htm
6 Звіт про досягнуті результати Барабари Фрей, Спеціального доповідача ООН, «Prevention of human rights violations committed with small arms and light weapons», UN Doc. /CN.4/Sub.2/2004/37, 21 червня 2004 року, параграф 50
7 Джерело інформації: www.ohchr.org/EN/Issues/SRHRDefenders/
8 Evans, A., Resource scarcity, fair shares and development, WWF / Oxfam, Проект документа, 2011
9 З фільму "Barrio De Paz".
10 Нелса Лібертад Курбело — у минулому монахиня, посередник серед вуличних банд Еквадору
11 Генеральна Асамблея ООН, 15 липня 2011 року, Документ A/HRC/RES/1/7/16 Ради з прав людини
12 На основі цілей системи кримінального правосуддя Великої Британії, див.: http://ybtj.justice.gov.uk
13 Міжнародна Амністія, статистика смертних вироків
14 Don’t judge a book by its cover — Посібник для організатора "Жива Бібліотека", Abergel R. та ін., Рада Європи, публікація 2005 року